Війна, яку ніхто не бачить - ЖУРНАЛ “ФАХОВА ПЕРЕДВИЩА ОСВІТА”

Катерина Зубар, завідувач навчально-методичного кабінету Сосницького обліково-економічного фахового коледжу

Анотація. Створення безпечного освітнього середовища в закладі освіти без врахування індивідуальних особливостей здобувачів освіти, їх вразливості та індивідуального досвіду виживання – процес не завжди успішний. З огляду на це, сьогодні викладач має бути певною мірою психологом, готовим до боїв без правил, вчителем, готовим на неформальні стосунки, зрештою, готовим стати тимчасовою мамою чи татом, допоки не мине підлітковий стрес.

Abstract. Creating a safe educational environment in an educational institution without taking into account the individual characteristics of students, their vulnerability and individual experience of survival is not always a successful process. In view of this, today a teacher must be a psychologist to some extent, ready for battles without rules, a teacher ready for informal relationships, and finally, ready to become a temporary mother or father until the teenage stress passes.

…ВОНА стояла на пагорбі й уважно дивилася вниз, на чепурні будиночки, оторочені диво-квітами, на грядочки й садочки, на поодиноких перехожих, що зіщулено пробігали попід стінами та парканами. Сирени! Сирени вили як несамовиті, по кілька разів, вони все наказували: тікай, ховайся, бережися! Сирени стали частиною життя людей, що звикли купатися у нескінченній гармонії звуків природи: в шелесті шовковистих трав, у шепоті ніжного листя, у невимовно пристрасному щебетанні пташок, у мирному ремиґанні корів та іржанні поодиноких коней. Як і раніше, кукурікали задерикуваті півні, квочки однаково повчали і курчат, і каченят, і індичат, пронизливо ляскотіло молоде щенятко – було весело-гамірно на фоні ніжної тиші… До чергової сирени.

ВОНА нічого не могла вдіяти. Це був вибір людей, жахливий, нелюдський вибір. ЇЇ не бачили, ЇЇ не чули, в НЕЇ не вірили… ВОНА могла лише читати душі й серця, а ще – покривати Своїм Омофором тих, хто до НЕЇ звертався… Матінко Божа, покрий і мене Своїм Чесним Покровом, просвіти мою душу і серце, очисти мій ум, збережи мій розум! Бо на кого мені ще надіятися, на кого сподіватися?

Це лише один уривок з твору однієї дитини. А скільки таких уривків виплеснулися на папір у ході пошуків дієвих способів психологічної допомоги тим студентам, у чиїх очах віддзеркалюється невидима внутрішня війна – війна, яку ніхто не бачить.

…Знову сирена нещадно перервала заняття, десь далеко бахнуло, пухкає, торохкотить.

Я схвильовано:

Хлопчики, рідненькі, не стійте, біжіть швиденько до сховища!
А куди бігти?!! Куди ховатися?!! – у підлітка початок істерики. – Вся Україна у вогні, кругом сирени й вибухи! Де заховатися!!! – вже не запитує, а звинувачувально кричить прямо в обличчя хлоп’я і трясе відкритими долонями, неначе підкидає в повітрі розпечений шар, на підтвердження своїх слів трясе чубатою головою на тоненькій шийці, починає нервово рухати всім тілом, слова уривчасті, закінчення десь застряють у горлі. А всі інші заморожено дивляться на нього немигаючими очима.

Якимось десятим відчуттям умить розумієш, що слів твоїх він не сприймає, що тактильний контакт лише нашкодить, що в цей момент саме ти – його мішень, що цілитися гострими словами саме в тебе, дорослу, нездатну подолати оте страхіття, цілитися у твої безпорадні поради – вихід для нього. Іншого виходу він зараз не бачить, не знає, не хоче.

Заклопотано усміхаюся. Так мені здається. Як можна заклопотано усміхатися? Нонсенс. Я теж людина зі своїми трохи постриженими нервовими волокнами. Та все ж заклопотано усміхаюся, мої руки стають непомірно довгими, вони лагідно загрібають усіх, хто поруч, і злегенька тиснуть цими живими фігурками на нього, того, хто першим інстинктивно використав метод витіснення стресу проявом інших почуттів.

Хуух!.. пішли. Швиденько, схиливши голови, мовчки спускаються сходами. Слава Богу, що укриття поруч. Тепер можна виставити руки перед грудьми, пальці рук перехрестити між собою, долоні щільно притиснути, великий палець правої руки підняти вгору. Так-так, любителі йоги, це мудра лінга, потужна захисна система для внутрішньої цілісності та волі. І, по хвилині – бігом самовдосконалюватися, благо введена в офіціоз інформальна освіта:).

Так ось, друзі, виявляється, коли підліток переживає стрес, ми частенько ведемо себе неправильно. Виявляється, не буде користі, коли викладач або взагалі старша людина:

забороняє підлітку проявляти почуття, плакати, гніватися, ображатися;
знецінює переживання підлітка та висміює їх;
зневажає підлітка за прояви почуттів;
поспішно заспокоює й цим штучно скорочує його складні особисті переживання;
жалісливо ставиться до нього;
перебільшує значення його негативних переживань.

Ще гірше, коли дорослий втрачає контроль над власними переживаннями, бо тоді й підліток втрачає відчуття захищеності.

А ось те, чого зовсім не можна робити:

переконувати дитину в тому, що вона не зможе сама виправити наслідки стресової ситуації, й намагатися зробити все замість неї;
критикувати її вдалі чи невдалі спроби виправити ситуацію;
концентрувати думки й переживання підлітка на факті самих обставин, а не на їх значенні чи на способах подолання;
закріплювати у свідомості дитини висновки про ворожість світу та оточення [1, с. 127].

Що варто робити, щоб допомогти дитині подолати негативні наслідки стресу та формувати у неї стресостійкість:

визнати сам факт стресової обставини для дитини, навіть якщо він здається дріб’язковим і незначним;
максимально врівноважено поставитися до стресової обставини, яку переживає дитина;
щоб забезпечити зворотний зв’язок та щоб дитина відчула необхідну опору й навчилася довіряти, спробуйте запевнити, що розумієте її стан і переживання, та що необхідно навчитися справлятися з ними;
пояснити, що гнів, страх, розпач, образа, смуток та інші почуття є природними й необхідними, щоб швидше впоратися зі стресом [1, с. 129].

Важливо знаходитися поряд, підтримувати з підлітком зоровий та тілесний контакт, обіймати, тримати за руку, погладжувати, проговорювати слова підтримки й розуміння.

Важливо розповідати, що стресові обставини можна подолати, а для цього не зупинятися тільки на їх переживанні, а спробувати зрозуміти, що можна змінити, а що варто просто прийняти.

І Бог нам усім у поміч.

Використане джерело