Оксана Деркач, викладач Самбірського фахового коледжу економіки
Анотація. У статті розглядається актуальність правового регулювання відпусток у період воєнного стану. Висвітлюються недоліки і потреба у вдосконаленні законодавства. Аналізуючи інформацію, виявлено, що існують недопрацювання у законодавстві, які можуть призвести до порушень прав працівників у період воєнного стану. Зокрема, недостатня чіткість щодо обмежень роботодавців у наданні відпусток та невизначеність щодо компенсації за невикористані дні відпусток. Також пропонуються шляхи вирішення цих проблем через установлення чітких критеріїв для роботодавців, розробку справедливих механізмів компенсації та забезпечення балансу між інтересами держави та правами працівників.
Abstract. The article examines the relevance of legal regulation of vacations during martial law. The shortcomings and the need to improve the legislation are highlighted. Analyzing the information, it was found that there are shortcomings in the legislation that can lead to violations of the rights of workers during martial law. In particular, lack of clarity regarding employers’ restrictions on the granting of vacations and uncertainty regarding compensation for unused vacation days. Ways to solve these problems are also suggested by establishing clear criteria for employers, developing fair compensation mechanisms and ensuring a balance between the interests of the state and the rights of workers.
Правове регулювання відпусток у період воєнного стану є важливою складовою системи забезпечення прав та обов’язків громадян в умовах загрози національній безпеці. У такий період особливу увагу приділяють правам та обов’язкам працівників, які мають право на відпустки, але водночас діють обмеження з урахуванням військових потреб та загального добробуту суспільства. У воєнний час, коли загроза безпеці стає надзвичайною, держава може ввести воєнний стан, що призводить до перегляду та обмеження деяких громадянських прав, включаючи право на відпочинок і відпустки. Проте важливо, щоб ці обмеження були законними, пропорційними та не зашкоджували основним правам та свободам людини.
У період воєнного стану в Україні регулювання відпусток передбачено Законом № 2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Згідно з цим законом, у цей період діють специфічні правила, які визначаються вказаним законом, а не загальним законодавством про працю. Згідно з пунктом 2 розділу «Прикінцеві положення» цього закону, під час воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю, що регулюють відпустки, за винятком відпусток у зв’язку з вагітністю та пологами та відпусток для догляду за дитиною до трьох років. У цей період максимальна тривалість щорічної основної відпустки складає 24 календарних дні [1].
Також у цей період роботодавець може відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпусток, за винятком відпусток, пов’язаних з вагітністю та пологами, та відпусток для догляду за дитиною до трьох років, якщо працівник залучений до робіт на об’єктах критичної інфраструктури. У разі потреби працівника, упродовж періоду воєнного стану, роботодавець може надати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого чинним законодавством про відпустки. У разі, якщо працівник не залучений до робіт на об’єктах критичної інфраструктури, періоди відпусток визначаються відповідно до графіків, затверджених керівником за погодженням з профспілковим органом. Роботодавець повинен письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніше, ніж за два тижні до встановленого графіком терміну.
У період воєнного стану обмеження щодо 15-денного терміну надання відпустки без збереження заробітної плати скасовуються. Проте відпустка без збереження заробітної плати може бути надана за заявою працівника тривалістю до закінчення воєнного стану, якщо це передбачено законодавством чи колективним договором. Така відпустка має бути погоджена з обома сторонами трудового договору та це має бути відображено у відповідних документах.
Наслідком вищезазначеного є те, що якщо працівник використовує лише частину відпустки, допомога на оздоровлення може бути надана за його заявою за використання будь-якої частини відпустки і виплачується повністю. Також у законодавстві передбачено кілька випадків, коли працівник має право на відпустку без збереження заробітної плати. За сімейними обставинами працівник має право на відпустку без заробітної плати тривалістю до 30 календарних днів. У заяві працівник може не пояснювати свої сімейні обставини, проте роботодавець має право, але не обов’язок надати таку відпустку.
У разі військового стану тривалість відпустки без заробітної плати визначається угодою сторін. Роботодавець також має право, але не обов’язок, надати таку відпустку. Якщо працівник перебуває за межами України або має статус внутрішньо переміщеної особи, роботодавець зобов’язаний надати відпустку без заробітної плати тривалістю до 90 календарних днів. Проте працівник має подати підтверджувальні документи, такі як довідка з місця проживання або набуття статусу за кордоном [2]. Час відпустки без заробітної плати не враховується у трудовому стажі та не відображається у внесках до Пенсійного фонду. Також працівник не має права на допомогу по безробіттю протягом цього періоду.
У грудні 2023 року українське законодавство впровадило новий вид відпустки – для демобілізованих осіб. Ця відпустка надається за заявою працівника на строк до 60 календарних днів. Ця норма стосується всіх осіб, які звільняються з лав Збройних Сил України після грудня 2023 року. Роботодавець не має права відмовити у наданні цієї відпустки.
До грудня 2023 року українське законодавство передбачало виплату компенсації за невикористані дні відпустки після звільнення. Проте працівник міг написати заяву про заміну частини щорічної відпустки на грошову компенсацію лише у випадку, якщо він вже скористався відпусткою протягом 24 календарних днів на рік. Однак за останніми змінами до Закону «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» компенсацію за невикористані дні відпустки можуть отримати лише певні категорії працівників, зокрема ті, хто має дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, або ті, хто був призваний на військову службу. Для отримання компенсації працівник повинен подати заяву не пізніше останнього дня місяця, в якому він був звільнений від роботи у зв’язку з призовом на військову службу. Наприклад, якщо працівника призвали 10 лютого 2024 року, він міг подати заяву до 29 лютого 2024 року. Таким чином, мобілізованим працівникам надається право на грошову компенсацію за невикористані дні відпустки без обов’язкової умови використання хоча б 24 днів відпустки на рік. Роботодавець зобов’язаний виплатити компенсацію за всі дні відпустки, яку запитає працівник [3].
У нашій темі можна виділити декілька потенційних проблем:
1. Невизначеність правового статусу. Відпустки в цей період мають специфічний статус, що може викликати плутанину у правах та обов’язках працівників та роботодавців.
2. Можливість зловживання. Роботодавці можуть зловживати своїм правом обмежувати відпустки працівників, порушуючи їх трудові права.
3. Невизначеність компенсацій. Відсутність чітких правил щодо компенсацій за невикористані відпустки може створити проблеми для працівників у зв’язку з воєнним станом.
4. Нерівність у доступі до відпусток. Різні категорії працівників можуть мати різний доступ до відпусток, що може спричинити конфлікти та нерівності у трудових відносинах.
5. Неоднаковий вплив на різні сфери громадського життя.
Відпустки у період воєнного стану можуть впливати по-різному на різні галузі економіки та громадське життя, що може призвести до нерівномірного розвитку секторів. Проблеми, пов’язані з правовим регулюванням відпусток у період воєнного стану, вимагають уважного та ретельного розгляду для забезпечення справедливих умов для працівників та роботодавців. Перш за все, необхідно розробити чіткі і однозначні нормативні акти, які регулюватимуть відпустки у період воєнного стану. Це допоможе уникнути невизначеності та роз’яснити права та обов’язки всім зацікавленим сторонам. Для запобігання можливості зловживання роботодавцями щодо обмеження відпусток працівників, необхідно встановити механізми контролю та нагляду з боку відповідних контролюючих органів.
У вирішенні питання невизначеності компенсацій за невикористані відпустки важливо врахувати індивідуальні обставини та потреби працівників. Можливі варіанти компенсації можуть включати фінансові виплати або можливість використання відпустки у майбутньому. Для забезпечення рівного доступу до відпусток у період воєнного стану необхідно розробити прозорі критерії та процедури видачі відпусток, які були б об’єктивними та справедливими для всіх працівників.
Щодо нерівномірного впливу на різні сфери громадського життя, важливо вести моніторинг та оцінку соціально-економічних наслідків відпусток у період воєнного стану. Це допоможе уникнути негативних наслідків для розвитку окремих галузей економіки та громадського життя. Отже, для вирішення проблем, пов’язаних з правовим регулюванням відпусток у період воєнного стану, необхідно удосконалити законодавство, встановити чіткі критерії та обмеження для роботодавців щодо обмеження відпусток працівників, а також розробити справедливі механізми компенсації за невикористані відпустки. Такий комплексний підхід допоможе забезпечити захист прав працівників і одночасно врахувати потреби оборони держави.
Список використаних джерел
1. Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану : Закон України № 2136-IX від 15.03.2022. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2136-20 Text
2. Відпустки під час воєнного стану : правове врегулювання. 2024. URL : https://www.helsinki.org.ua/articles/vidpustky-pid-chas-voiennoho-stanu-pravove- vrehuliuvannia/
3. Трудові відносини в умовах воєнного стану. 2022. URL : https://law.chnu.edu.ua/trudovi-vidnosyny-v-umovakh-voiennoho-stanu/
№4, 2024
Зображення: видання Закон і Бізнес
Автор публікації
