Ніна Попельницька, викладач ВСП «Фаховий коледж Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича»
Анотація. У статті розглянуто особливості нормативного закріплення етичної компетентності педагогічного працівника як основи професійної компетентності та деякі проблемні питання її реалізації.
Abstract. The article discusses the features of the normative consolidation of the ethical competence of a pedagogical worker, as the basis of professional competence, and some problematic issues of its implementation.
Важливою складовою частиною компетентностей педагогічного працівника є етична. Вона є своєрідним індикатором готовності до роботи із підростаючим поколінням та забезпечує свідомий вибір педагогом етичної поведінки як під час виконання посадових обов’язків, так і у щоденній діяльності.
Поведінка педагога часто є зразком для наслідування здобувачами освіти, своєрідною моделлю бажаної чи соціально допустимої поведінки, а тому відіграє величезну роль у становленні молодого покоління, формуванні їхньої правової свідомості та правової культури.
Відзначу, що під час дослідження етичної компетентності педагогічного працівника здебільшого акцентують увагу на сутності і компонентах цього поняття, тоді як нормативне підгрунтя етичної компетентності педагогічного працівника здебільшого розглядається лише побічно.
Зважаючи на зазначене, узагальнення особливостей нормативного закріплення етичної компетентності педагогічного працівника видається актуальним.
Перш ніж перейти до безпосереднього аналізу нормативного закріплення етичної компетентності педагогічного працівника, проаналізуємо сутність і зміст педагогічної етики, яка є квінтесенцією етичної компетентності педагога.
Педагогічна етика, за визначенням авторів Т. Кучай, О. Кучай, Н. Рокосовик, Т. Зорочкіна, вивчає особливості, зміст, принципи та функції педагогічної моралі, характер діяльності педагога та його моральних взаємин у педагогічному середовищі, розробляє основи педагогічного етикету, який є сукупністю правил спілкування та поведінки вчителя [9, с. 142–143].
Педагогічна етика є складним симбіозом моральних норм і правил, які визначають особливості взаємин педагога з усіма учасниками освітнього процесу та суспільством в цілому.
Ключовими елементами етичної компетентності сучасного педагога є такі особистісні якості, як гуманізм, справедливість, порядність, толерантність, інтелігентність, ввічливість, чуйність, повага до особистості всіх учасників освітнього процесу та їх особистих кордонів, високий рівень культури поведінки, педагогічний такт, здатність приймати обґрунтовані рішення в етично складних ситуаціях, а також вміння запобігати конфліктам і вирішувати їх.
Безперечно, поведінка педагогічного працівника має відповідати приписам закону, моралі і етики.
Нормативні засади етичної компетентності педагогічного працівника закріплені в актах різного рівня.
П. 6 ч. 2 ст. 54 Закону України «Про освіту» визначено, що педагогічні працівники зобов’язані поважати гідність, права, свободи і законні інтереси всіх учасників освітнього процесу [4].
Ст. 62 Закону України «Про фахову передвищу освіту», якою окреслено обов’язки педагогічних працівників закладів фахової передвищої освіти, серед інших, зокрема, встановлено такі, які за своєю сутністю та змістом є відображенням етичної компетентності: «…дотримуватися педагогічної етики; поважати гідність, права, свободи і законні інтереси всіх учасників освітнього процесу; настановленням і особистим прикладом утверджувати повагу до суспільної моралі та суспільних цінностей, зокрема правди, справедливості, патріотизму, гуманізму, толерантності, працелюбства; формувати у здобувачів освіти усвідомлення необхідності дотримуватися Конституції та законів України, захищати суверенітет і територіальну цілісність України; виховувати у здобувачів фахової передвищої освіти повагу до державної мови та державних символів України, національних, історичних, культурних цінностей України, дбайливе ставлення до історико-культурного надбання України та навколишнього природного середовища; формувати у здобувачів фахової передвищої освіти прагнення до взаєморозуміння, миру, злагоди між усіма народами, етнічними, національними, релігійними групами» [5].
Така увага законодавця до етичної поведінки педагогічного працівника, вочевидь, свідчить про її важливість.
Більше того, вимоги до етичної поведінки педагогічного працівника нерідко деталізуються в актах локального нормотворення закладів освіти. До прикладу, вимоги до етичної поведінки педагогічного працівника у ВСП «Фаховий коледж ЧНУ» додатково регулюються Етичним кодексом, який спрямований на забезпечення академічної доброчесності в закладі освіти та відкриває широкі можливості академічній спільноті щодо альтернативного, у порівнянні з традиційним судовим, вирішення конфліктів, що виникають у сфері академічної доброчесності [6] та Правилами внутрішнього розпорядку ВСП «Фаховий коледж ЧНУ», якими, зокрема, встановлено заборону на вчинення аморальних дій у приміщенні коледжу [7].
У контексті проведеного дослідження варто також звернути увагу на те, що однією із специфічних підстав для розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, відповідно до п. 3. ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України, є вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням цієї роботи [2].
До суб’єктів, які можуть бути звільнені за згаданою підставою, належать учасники освітнього процесу, визначені ст. 52 Закону України «Про освіту», а саме: педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники; фізичні особи, які провадять освітню діяльність; інші особи, передбачені спеціальними законами та залучені до освітнього процесу у порядку, що встановлюється закладом освіти [4].
Варто звернути увагу на те, що формулювання «аморальний проступок» є оціночним поняттям, оскільки на законодавчому рівні не встановлено, які дії педагогічного працівника слід розглядати як аморальні, а тому в кожному конкретному випадку слід встановлювати чи є такі дії аморальним проступком.
Зокрема, аморальними діями є такі, що супе-речать загальноприйнятим нормам і правилам, порушують моральні підвалини суспільства, моральні цінності, які склалися в суспільстві, і суперечать змісту трудової функції конкретного працівника.
Вбачається, що така підстава для звільнення педагогічного працівника, як вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням цієї роботи, є цілком обґрунтованою, адже на педагогів покладений обов’язок сприяти формуванню вихованої, освіченої, інтелігентної особистості, а це завдання здатний виконати лише той педагог, поведінка та репутація якого не викликає сумнівів. Тут доцільно згадати слова Джона Д. Мак Дональда, який стверджував, що доброчесність – це не явище природи, воно не змінюється з часом та не залежить від пори року. Доброчесність – це внутрішній стан.
Таким чином, визначення на нормативному рівні аналізованої підстави для розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця є своєрідною превенцією, спрямованою на недопущення вчинення аморальних дій педагогічними працівниками і, як наслідок, поширення негативного впливу на підростаюче покоління.
Разом із цим, у демократичній, правовій державі, курс на побудову якої взяла Україна, дуже важливим є відхід від стереотипно-догматичного уявлення про професію педагога загалом та поведінку педагога зокрема.
Сучасний педагог – це творча особистість, яка вміє балансувати між роботою, особистим і професійним розвитком, хобі, розвагами, відпочинком та має безумовне право на повагу до його честі і гідності. Недопустимим є критичне оцінювання професійних здібностей педагогічного працівника через особистісні фактори – стать, вік, національність, релігійні переконання, походження, майновий стан, місце проживання тощо, оскільки основним законом України – Конституцією України – у ст. 23 гарантовано право на вільний розвиток своєї особистості [1], а ст. 300 Цивільного кодексу України – право на індивідуальність [3].
Відзначу, що правом педагогічного працівника на індивідуальність іноді нехтують в українському суспільстві, намагаючись звинуватити у порушенні етичних правил поведінки.
Аналіз судової практики дає підстави стверджувати, що іноді також мають місце випадки необгрунтованого розірвання трудового договору з педагогічним працівником у зв’язку із вчиненням працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням цієї роботи (п. 3. ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України). До прикладу, Красноградський районний суд Харківської області, розглянувши справу № 626/3564/23 про визнання незаконним та скасування наказу про припинення трудового договору та поновлення на роботі, встановив, що позивачка звернулася до Красноградського районного суду з позовною заявою до Красноградського аграрно-технічного фахового коледжу імені Ф.Я. Тимошенка про визнання незаконним та скасування наказу про припинення трудового договору та поновлення на роботі.
В обґрунтування вимог позивач зазначила, що працює на посаді викладача коледжу. 19 жовтня 2023 року вона отримала засобами поштового зв’язку копію наказу директора коледжу про звільнення її з посади викладача коледжу на підставі п. 3 ст. 41 КЗпП України. З наказом позивачка категорично не згідна та вказала на упереджені дії адміністрації закладу освіти і намагання звільнити її з посади за будь-яку ціну. Позивачка також повідомила, що жодних дій, які могли підпадати під аморальний проступок, вона не вчиняла – факти, зазначені в наказі про звільнення її з посади, не доведені, а наказ є таким, що грубо порушує її трудові права у сфері забезпечення гарантій права на працю, та підлягає скасуванню.
У процесу розгляду справи з’ясувалося, що підставою для звільнення послугувало вчинення позивачкою, яка виконує виховні функції, аморального проступку: позивачка увірвалася в кабінет т. в. о. директора коледжу, кричала і перебивала телефонну розмову останньої.
У зв’язку із подією, яка трапилася, працівників поліції до закладу освіти не викликали. Виконуючою обов’язки директора коледжу було підготовлено акт, що зафіксував порушення трудової дисципліни з боку позивачки. Того ж дня, отримуючи наказ у відділі кадрів, позивачка грубо поводилася зі старшим інспектором кадрів, вирвала з рук та розірвала перший лист оригіналу наказу, з яким ознайомлювалася, висловлювалася нецензурно та голосно кричала.
На думку адміністрації закладу освіти такі дії суперечать етичним нормам поведінки в коледжі, побуті, громадських місцях та є несумісними з продовженням виконання позивачкою виховних функцій.
Натомість суд, розглянувши цю справу, дійшов до висновку щодо недоведеності відповідачем наявності в діях позивачки ознак вчинення нею аморального проступку, несумісного з продовженням педагогічно-виховної роботи, оскільки вона емоційно спілкувалася в приміщенні закладу освіти з іншими працівниками, але громадський порядок не порушувався, не надано відомостей про вчинення адміністративного правопорушення (проступку) або кримінального правопорушення. Сам факт ініціювання т. в. о. директора коледжу складання акту фіксування порушення трудової дисципліни щодо подій за участі позивачки та підписання його іншими працівниками освітнього закладу про обставини вчинення дій, свідками яких вони не були, не є належним підтвердженням факту вчинення аморального проступку, а лише загальною, переважно суб’єктивною, оцінкою т. в. о. директора коледжу поведінки позивача, як такої, що суперечить загальноприйнятим правилам.
На підставі вищезазначеного суд дійшов до висновку, що жоден з наведених відповідачем доказів, як окремо, так і в сукупності, не може бути підставою для звільнення працівника за п. 3 ч.1 ст. 41 КЗпП України [8].
Проаналізований приклад із судової практики свідчить про недопустимість самовільної кваліфікації дій працівника, який виконує виховні функції, як аморального проступку, що є несумісним з продовженням такої роботи. Висновок про вчинення таких дій педагогічним працівником може бути зроблено тільки на основі грунтовного, всебічного аналізу поведінки особи в ситуації, яка склалася, з’ясування того, чи дійсно дії педагога є порушенням громадського порядку, містять ознаки адміністративного правопорушення (проступку) або кримінального правопорушення, а не бути голослівною, суб’єктивною оцінкою педагога та його поведінки.
Проведене дослідження дає змогу зробити висновок, що етична компетентність педагогічного працівника є основою його професійної компетентності – без неї діяльність викладача втрачає своє гуманне призначення і високу місію.
Про важливість етичної компетентності педагогічного працівника свідчить і те, що остання закріплена в нормативних положеннях Закону України «Про освіту», Закону України «Про фахову передвищу освіту», численних актах локального нормотворення закладів освіти – Етичному кодексі, Кодексі академічної етики, Кодексі честі, Кодексі етики та корпоративної культури, Положенні про академічну доброчесність та етику академічних взаємовідносин, Правилах внутрішнього розпорядку тощо.
Більше того, п. 3. ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України визначено, що однією із специфічних підстав для розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця є вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням цієї роботи.
Список використаних джерел
Анотація. У статті розглянуто особливості нормативного закріплення етичної компетентності педагогічного працівника як основи професійної компетентності та деякі проблемні питання її реалізації.
Abstract. The article discusses the features of the normative consolidation of the ethical competence of a pedagogical worker, as the basis of professional competence, and some problematic issues of its implementation.
Важливою складовою частиною компетентностей педагогічного працівника є етична. Вона є своєрідним індикатором готовності до роботи із підростаючим поколінням та забезпечує свідомий вибір педагогом етичної поведінки як під час виконання посадових обов’язків, так і у щоденній діяльності.
Поведінка педагога часто є зразком для наслідування здобувачами освіти, своєрідною моделлю бажаної чи соціально допустимої поведінки, а тому відіграє величезну роль у становленні молодого покоління, формуванні їхньої правової свідомості та правової культури.
Відзначу, що під час дослідження етичної компетентності педагогічного працівника здебільшого акцентують увагу на сутності і компонентах цього поняття, тоді як нормативне підгрунтя етичної компетентності педагогічного працівника здебільшого розглядається лише побічно.
Зважаючи на зазначене, узагальнення особливостей нормативного закріплення етичної компетентності педагогічного працівника видається актуальним.
Перш ніж перейти до безпосереднього аналізу нормативного закріплення етичної компетентності педагогічного працівника, проаналізуємо сутність і зміст педагогічної етики, яка є квінтесенцією етичної компетентності педагога.
Педагогічна етика, за визначенням авторів Т. Кучай, О. Кучай, Н. Рокосовик, Т. Зорочкіна, вивчає особливості, зміст, принципи та функції педагогічної моралі, характер діяльності педагога та його моральних взаємин у педагогічному середовищі, розробляє основи педагогічного етикету, який є сукупністю правил спілкування та поведінки вчителя [9, с. 142–143].
Педагогічна етика є складним симбіозом моральних норм і правил, які визначають особливості взаємин педагога з усіма учасниками освітнього процесу та суспільством в цілому.
Ключовими елементами етичної компетентності сучасного педагога є такі особистісні якості, як гуманізм, справедливість, порядність, толерантність, інтелігентність, ввічливість, чуйність, повага до особистості всіх учасників освітнього процесу та їх особистих кордонів, високий рівень культури поведінки, педагогічний такт, здатність приймати обґрунтовані рішення в етично складних ситуаціях, а також вміння запобігати конфліктам і вирішувати їх.
Безперечно, поведінка педагогічного працівника має відповідати приписам закону, моралі і етики.
Нормативні засади етичної компетентності педагогічного працівника закріплені в актах різного рівня.
П. 6 ч. 2 ст. 54 Закону України «Про освіту» визначено, що педагогічні працівники зобов’язані поважати гідність, права, свободи і законні інтереси всіх учасників освітнього процесу [4].
Ст. 62 Закону України «Про фахову передвищу освіту», якою окреслено обов’язки педагогічних працівників закладів фахової передвищої освіти, серед інших, зокрема, встановлено такі, які за своєю сутністю та змістом є відображенням етичної компетентності: «…дотримуватися педагогічної етики; поважати гідність, права, свободи і законні інтереси всіх учасників освітнього процесу; настановленням і особистим прикладом утверджувати повагу до суспільної моралі та суспільних цінностей, зокрема правди, справедливості, патріотизму, гуманізму, толерантності, працелюбства; формувати у здобувачів освіти усвідомлення необхідності дотримуватися Конституції та законів України, захищати суверенітет і територіальну цілісність України; виховувати у здобувачів фахової передвищої освіти повагу до державної мови та державних символів України, національних, історичних, культурних цінностей України, дбайливе ставлення до історико-культурного надбання України та навколишнього природного середовища; формувати у здобувачів фахової передвищої освіти прагнення до взаєморозуміння, миру, злагоди між усіма народами, етнічними, національними, релігійними групами» [5].
Така увага законодавця до етичної поведінки педагогічного працівника, вочевидь, свідчить про її важливість.
Більше того, вимоги до етичної поведінки педагогічного працівника нерідко деталізуються в актах локального нормотворення закладів освіти. До прикладу, вимоги до етичної поведінки педагогічного працівника у ВСП «Фаховий коледж ЧНУ» додатково регулюються Етичним кодексом, який спрямований на забезпечення академічної доброчесності в закладі освіти та відкриває широкі можливості академічній спільноті щодо альтернативного, у порівнянні з традиційним судовим, вирішення конфліктів, що виникають у сфері академічної доброчесності [6] та Правилами внутрішнього розпорядку ВСП «Фаховий коледж ЧНУ», якими, зокрема, встановлено заборону на вчинення аморальних дій у приміщенні коледжу [7].
У контексті проведеного дослідження варто також звернути увагу на те, що однією із специфічних підстав для розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, відповідно до п. 3. ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України, є вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням цієї роботи [2].
До суб’єктів, які можуть бути звільнені за згаданою підставою, належать учасники освітнього процесу, визначені ст. 52 Закону України «Про освіту», а саме: педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники; фізичні особи, які провадять освітню діяльність; інші особи, передбачені спеціальними законами та залучені до освітнього процесу у порядку, що встановлюється закладом освіти [4].
Варто звернути увагу на те, що формулювання «аморальний проступок» є оціночним поняттям, оскільки на законодавчому рівні не встановлено, які дії педагогічного працівника слід розглядати як аморальні, а тому в кожному конкретному випадку слід встановлювати чи є такі дії аморальним проступком.
Зокрема, аморальними діями є такі, що супе-речать загальноприйнятим нормам і правилам, порушують моральні підвалини суспільства, моральні цінності, які склалися в суспільстві, і суперечать змісту трудової функції конкретного працівника.
Вбачається, що така підстава для звільнення педагогічного працівника, як вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням цієї роботи, є цілком обґрунтованою, адже на педагогів покладений обов’язок сприяти формуванню вихованої, освіченої, інтелігентної особистості, а це завдання здатний виконати лише той педагог, поведінка та репутація якого не викликає сумнівів. Тут доцільно згадати слова Джона Д. Мак Дональда, який стверджував, що доброчесність – це не явище природи, воно не змінюється з часом та не залежить від пори року. Доброчесність – це внутрішній стан.
Таким чином, визначення на нормативному рівні аналізованої підстави для розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця є своєрідною превенцією, спрямованою на недопущення вчинення аморальних дій педагогічними працівниками і, як наслідок, поширення негативного впливу на підростаюче покоління.
Разом із цим, у демократичній, правовій державі, курс на побудову якої взяла Україна, дуже важливим є відхід від стереотипно-догматичного уявлення про професію педагога загалом та поведінку педагога зокрема.
Сучасний педагог – це творча особистість, яка вміє балансувати між роботою, особистим і професійним розвитком, хобі, розвагами, відпочинком та має безумовне право на повагу до його честі і гідності. Недопустимим є критичне оцінювання професійних здібностей педагогічного працівника через особистісні фактори – стать, вік, національність, релігійні переконання, походження, майновий стан, місце проживання тощо, оскільки основним законом України – Конституцією України – у ст. 23 гарантовано право на вільний розвиток своєї особистості [1], а ст. 300 Цивільного кодексу України – право на індивідуальність [3].
Відзначу, що правом педагогічного працівника на індивідуальність іноді нехтують в українському суспільстві, намагаючись звинуватити у порушенні етичних правил поведінки.
Аналіз судової практики дає підстави стверджувати, що іноді також мають місце випадки необгрунтованого розірвання трудового договору з педагогічним працівником у зв’язку із вчиненням працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням цієї роботи (п. 3. ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України). До прикладу, Красноградський районний суд Харківської області, розглянувши справу № 626/3564/23 про визнання незаконним та скасування наказу про припинення трудового договору та поновлення на роботі, встановив, що позивачка звернулася до Красноградського районного суду з позовною заявою до Красноградського аграрно-технічного фахового коледжу імені Ф.Я. Тимошенка про визнання незаконним та скасування наказу про припинення трудового договору та поновлення на роботі.
В обґрунтування вимог позивач зазначила, що працює на посаді викладача коледжу. 19 жовтня 2023 року вона отримала засобами поштового зв’язку копію наказу директора коледжу про звільнення її з посади викладача коледжу на підставі п. 3 ст. 41 КЗпП України. З наказом позивачка категорично не згідна та вказала на упереджені дії адміністрації закладу освіти і намагання звільнити її з посади за будь-яку ціну. Позивачка також повідомила, що жодних дій, які могли підпадати під аморальний проступок, вона не вчиняла – факти, зазначені в наказі про звільнення її з посади, не доведені, а наказ є таким, що грубо порушує її трудові права у сфері забезпечення гарантій права на працю, та підлягає скасуванню.
У процесу розгляду справи з’ясувалося, що підставою для звільнення послугувало вчинення позивачкою, яка виконує виховні функції, аморального проступку: позивачка увірвалася в кабінет т. в. о. директора коледжу, кричала і перебивала телефонну розмову останньої.
У зв’язку із подією, яка трапилася, працівників поліції до закладу освіти не викликали. Виконуючою обов’язки директора коледжу було підготовлено акт, що зафіксував порушення трудової дисципліни з боку позивачки. Того ж дня, отримуючи наказ у відділі кадрів, позивачка грубо поводилася зі старшим інспектором кадрів, вирвала з рук та розірвала перший лист оригіналу наказу, з яким ознайомлювалася, висловлювалася нецензурно та голосно кричала.
На думку адміністрації закладу освіти такі дії суперечать етичним нормам поведінки в коледжі, побуті, громадських місцях та є несумісними з продовженням виконання позивачкою виховних функцій.
Натомість суд, розглянувши цю справу, дійшов до висновку щодо недоведеності відповідачем наявності в діях позивачки ознак вчинення нею аморального проступку, несумісного з продовженням педагогічно-виховної роботи, оскільки вона емоційно спілкувалася в приміщенні закладу освіти з іншими працівниками, але громадський порядок не порушувався, не надано відомостей про вчинення адміністративного правопорушення (проступку) або кримінального правопорушення. Сам факт ініціювання т. в. о. директора коледжу складання акту фіксування порушення трудової дисципліни щодо подій за участі позивачки та підписання його іншими працівниками освітнього закладу про обставини вчинення дій, свідками яких вони не були, не є належним підтвердженням факту вчинення аморального проступку, а лише загальною, переважно суб’єктивною, оцінкою т. в. о. директора коледжу поведінки позивача, як такої, що суперечить загальноприйнятим правилам.
На підставі вищезазначеного суд дійшов до висновку, що жоден з наведених відповідачем доказів, як окремо, так і в сукупності, не може бути підставою для звільнення працівника за п. 3 ч.1 ст. 41 КЗпП України [8].
Проаналізований приклад із судової практики свідчить про недопустимість самовільної кваліфікації дій працівника, який виконує виховні функції, як аморального проступку, що є несумісним з продовженням такої роботи. Висновок про вчинення таких дій педагогічним працівником може бути зроблено тільки на основі грунтовного, всебічного аналізу поведінки особи в ситуації, яка склалася, з’ясування того, чи дійсно дії педагога є порушенням громадського порядку, містять ознаки адміністративного правопорушення (проступку) або кримінального правопорушення, а не бути голослівною, суб’єктивною оцінкою педагога та його поведінки.
Проведене дослідження дає змогу зробити висновок, що етична компетентність педагогічного працівника є основою його професійної компетентності – без неї діяльність викладача втрачає своє гуманне призначення і високу місію.
Про важливість етичної компетентності педагогічного працівника свідчить і те, що остання закріплена в нормативних положеннях Закону України «Про освіту», Закону України «Про фахову передвищу освіту», численних актах локального нормотворення закладів освіти – Етичному кодексі, Кодексі академічної етики, Кодексі честі, Кодексі етики та корпоративної культури, Положенні про академічну доброчесність та етику академічних взаємовідносин, Правилах внутрішнього розпорядку тощо.
Більше того, п. 3. ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України визначено, що однією із специфічних підстав для розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця є вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням цієї роботи.
Список використаних джерел
№4, 2024
Автор публікації
